Полізла до шухляд погортати старі зошити з віршами. Колись я писала легко. Звісно, у старих текстах нема досконалості. Та де вона, та досконалість? Хіба вона є у недавніх текстах? Я дуже прискіплива до себе. Помітила, що власні вірші мене не чіпляють. От ви можете самі себе полоскотати? Приблизно так само я відчуваю свої вірші. Вони мене не лоскочуть. Хоч я розумію, чому так. Бо я виносила, виплекала, зашифрувала, вони не таємниця для мене, я знаю всі секретні ключі між рядків. Інша справа — щось чуже. Ось де відкриття! Зі своїми текстами так не буває. Я завжди в них сумніваюсь. Тому останнім часом навіть і не записувала як слід свої поетичні проби. Та оце дістала зошити. Так цікаво, як я писала колись. Я вже й забула про існування цих віршів! Тоді це було легко. Зараз я би не задовільнилась подібним результатом. Думаю, це нормально, певною мірою, свідчить про якийсь рост. Та деякі вірші мене чіпляють. Переважно окремими рядками. Ну, і якщо зважити на вік, видається, не все так погано. Схоже, буду діставати з шухляди найцікавіше і публікуватиму тут. Отже, не дивуйтесь в разі чого. Буде всяке.
Немає коментарів:
Дописати коментар