Камни

В душе, начинённой взрывчаткой и нежностью,

Живут антилопы и бьют золотыми копытами

По серым камням, остывающей неизбежности,

По алым цветам, что здесь умирают забытыми.

Уйду, не придумав предлога для совести,

Улыбки серпом отсеку всё, что было и не было.

Горячие угли пугающей невесомости

Упали в ладони чёрными звёздами — с неба ли?

Забыть паутину путей было просто мне

Из нашего мира, бесцветной реальности чуждого.

Да только боюсь, — белым пламенем твои простыни

Опалят мне крыльев тонкое чёрное кружево.

30.07.2004

Дуже старе відео з репетиції гурту "Метаморфоза" (пізніше — "Своєрідне Коло"). Вірш — Олександри Сергієнко (клавішні). Музика — Андрія Толстікова (гітара). На бас-гітарі Євген Космаков. Барабанщик Макс Червоненко у цій пісні відпочиває:)
Оскільки за весь час існування гурту ми написала багацько хороших пісень, але жодну з них нормально не записали, то хай для пам'яті залишаться принаймні записи з репетицій. Як наприклад ця.

Крижаніє серце

Вже захолола кров у судинах.
Льодом прозорим здається шкіра.
Може, мені недостатньо віри.
Чи, може, то просто лиха година.

Зимний вітер стискає груди,
В легенях займається біла ватра,
На мене чекати тобі не варто —
Я також знаю дорогу в нікуди.

Крижаніє серце.
Зима пронизлива.
Божевільне скерцо
Думок нав'язливих.
І душа закута
Холодним променем.
Це гірка спокута
Гріхів та споминів.

Світлі ікони — темні світлини.
Снігом чи цвітом мете завірюха —
Не розумію. Заклало вуха —
Навряд почую, як час мій сплине.

Буду, як привид, світом ходити,
Шукати долю невпинно і вперто.
Про мене скажуть: забув померти.
Насправді ж я забув народитись.

8-9.10.2007

(музика Андрія Толстікова)

Прокидатися з тобою

Я не хочу побачень, не хочу квітів
Тобі дарувати. Не має значення,
Що ми уперше з тобою бачимось,
Що ми не вміємо разом жити.

Я не хочу прогулянок, сонця й неба,
Дешевої кави, нічних вертепів.
Я не хочу цього, бо все, що треба –
Це бути з тобою, жити для тебе.

Просинатись з тобою, пірнати в будні,
Забувати лице твоє аж до ночі,
Повертатись додому – і знову очі,
Єдині очі, спокійні й чутні.

Засинати з тобою… Такі несхожі ми,
Наче діти, щирі. І одне одного
Ми, як повінь, по вінця душі наповнимо…
…Невже розійдемось?.. Невже не зможемо?...

21.02.2006

(Музика Андрія Толстікова)

Заклинание

Твои ли тонкие губы

Творили шёпот заклятья,

С молчанья нашего грубо

Срывали ветхое платье?

Мои ли тысячи истин

Молили небо о Боге?

Но, видно, спутал нечистый —

Мне и себя стало много.

И все ли стерпит бумага?

Не лучше ль бросить на ветер

Любовь убогого мага

Бескрылым смятым конвертом?

Моей пустоты изнанка

Тобой всегда кровоточит.

Надежды узри останки —

Благослови многоточие...

21.04.2004

Пісня на цей текст (музика і виконання Ольги Яновської)

...

Ключі

фото Н. Александрової

Про це ніхто ні з ким не говорить,
І ти мовчи, бо слів стає замало.
Життя моє — одна тривожна мить,
Мені його завжди не вистачало.

В душі, напевно, настають жнива:
Духмяні квіти — то тепер полова.
А мрія досі ще, либонь, жива,
Бо серце чомусь неспокійне знову.

Її вугілля до сих пір горить,
Але душа не тане, наче крига.
Про це ніхто ні з ким не говорить —
Мовчи, не сподівайся на відлигу.

Вона мене поглинула б у раз —
Моєї пам’яті така нестримна повідь.
Згадали б все, що було проміж нас,
Збагнули б тишу як таємну сповідь.

То ж не кажи нічого, замовчи,
Нехай новий світанок рожевіє.
Тобі я віддаю свої ключі —
Собі на згадку залишу надію…

17.10.2006