Наше післязавтра не настало…
Ну, то й що – ми вже давно не діти.
Нам тепер одної мрії мало,
Ми самотні і несамовиті
У своїх земних простих потребах,
На сніданок – кава і новини,
Ми не стали ближчими до неба,
Ми чужинці у своїх країнах…
Друже, вибач, що потурбувала –
Стало сумно – де себе подіти!
Наше післязавтра не настало.
Ну, то й що – ми вже давно не діти!
25.07.2007
Суперово і пронизливо. Аж хочеть відповісти)
ВідповістиВидалитиДуже жаль, що ми уже не діти
Бо є мрії наскрізь ще дитячі
Бо душа сміється й знову плаче
як не знає де себе подіти.
Сонця промінь проситься у очі
Ми відкинем всі свої печалі
Нас чекають неймовірні далі
Серце знову нових вражень хоче.
Ми ще юні, очі наші сяють
Ми готові всесвіт обійняти
Про любов усі слова сказати
Післязавтра хай нас зачекає)
оце так!!! дякую, правда, до сліз розчулили!
ВидалитиЧасом пишеш ось такий лист в нікуди — а Всесвіт відповідає любов’ю, це дуже цінно! спасибі вам!
Та я сама отримала задоволення пишучи відповідь. Іноді тягне на рифмовані строки, особливо коли зачепить чийсь вірш. Дякую за нахнення)
ВідповістиВидалити