"Я ненавиджу дощ – він мене розлучає з тобою..."

Я ненавиджу дощ – він мене розлучає з тобою.
Спересердя кляну гуркотіння тривожних небес.
І душа мовчазна, посивіла, вагітна журбою,
Геть зневірена – просто втомилась чекати чудес.

А у серці моїм буйно квітне болюча розпука,
Тільки ти не побачиш дурманний її дивоцвіт,
Бо занадто тривалою видалась наша розлука –
Ти пішов на хвилину, та злива накрила весь світ.

І не стало на тілі землі ні одної стежини,
Що додому тебе привела б і віддала мені.
Я ненавиджу дощ і в ненависті цій я загину…
Я благаю: прийди! Божевілля моє зупини!

30.05.2008

Прокидатися з тобою

Я не хочу побачень, не хочу квітів
Тобі дарувати. Не має значення,
Що ми уперше з тобою бачимось,
Що ми не вміємо разом жити.

Я не хочу прогулянок, сонця й неба,
Дешевої кави, нічних вертепів.
Я не хочу цього, бо все, що треба –
Це бути з тобою, жити для тебе.

Просинатись з тобою, пірнати в будні,
Забувати лице твоє аж до ночі,
Повертатись додому – і знову очі,
Єдині очі, спокійні й чутні.

Засинати з тобою… Такі несхожі ми,
Наче діти, щирі. І одне одного
Ми, як повінь, по вінця душі наповнимо…
…Невже розійдемось?.. Невже не зможемо?...

21.02.2006

(Музика Андрія Толстікова)

Варіації лірично-прозаїчні

1. 

босоніж я танцюю під дощем,

змиває він з повік моїх чорнила.

я — марення, я твій таємний щем,

твоє хотіння, що втрачає силу.

босоніж я танцюю під дощем,

а серце, мов горнятко із паперу,

водою-болем сповнене ущерть,

водою-відчаєм небесного етеру.

пробач, тобі я не казала ще...

та це в житті моїм остання злива...

босоніж я танцюю під дощем...

я лялька.

паперова.

я щаслива...

2.

босоніж я квартирою ходжу,

така нечутна і легка, мов кішка.

та якимсь дивом все одно збужу

коханого в його кубельці-ліжку.

він скаже: "Сонце, що ти шурхотиш?.."

і посміхнеться, як свята дитинка.

а я йому: "То ти уже не спиш?

почухаєш мені щокою спинку?"

7.04.2009

"Тіні неспинно"

Тіні неспинно
чухають спини
об стіни.
Стиха крадеться ніч.
Із самотою пліч-о-пліч,
віч-на-віч.
Хвилини
линуть повільно
в минуле —
звичайна річ.

Пам’ять зім’ята.
Рутою-м’ятою —
втома.
Трунком, струмками б’є,
Лунко пульсує у скронях-
схронах
"не вдома"...
"просто сьогодні
самотньо —
нема тебе..."

04.11.2011

"Я не вірю тобі і твоєму тибетському спокою..."

Я не вірю тобі і твоєму тибетському спокою.
Хоч закластися, звісно, що так воно є, не берусь:
Розкладаєш охайно – виходить все криво й покотом.
Як сховати це, мила, в куточках червоних вуст?
Та ховаєш майстерно, тамуючи пристрасть нірваною,
Кожен свій олівець гостриш, мовби отруєний спис.
Малювати веселки, осяяні сонцю осанною,
І складати в шухляду – це справді твоє? Схаменись!
Я ж бо знаю напевно, дракони у серці б’ють крилами,
Спопеляють зсередини, рвуться у простір з душі.
Поки жоден з них браму у стомлених грудях не виламав,
Ти тікаєш від мене й питань моїх впертих мерщій.

Я не вірю тобі і твоєму тибетському спокою.
Та від віри моєї тобі ані добре, ні зле,
Як мені — від твоєї любові "всесвітньо глибокої".
Я маленька людина, і серце у мене мале.

05.06.2012

Я звідси поїду

я звідси поїду, коли скінчиться війна.

коли птахи сполохані

  нарешті торкнуться даху.

тут починалась твоя і моя весна,

паростком ніжним пробивши крижини страху.

я звідси поїду, це місто мені болить,

немовби шов роз’ятрений

  недбалим ножем сумління.

тиснява спогадів, важчає кожна мить.

в серці руїна і розчарувань цеглиння.

я звідси поїду, коли скінчиться війна.

я звідси поїду, це місто мені болить.

я звідси поїду

17.11.2014

Будь со мною нежней

Серебро твоих глаз стало ртутью,
Иглы черных ежей –
Это тени твоих ресниц.
Я вдыхаю тебя полной грудью.
Будь со мною нежней…

Мне не важно, зачем ты приходишь
По ночам в неглиже…
Мое сердце падает ниц,
Знай, в нем смерти моей зародыш.
Будь со мною нежней…

11.04.2004

Мала

У тебе – вітер в кишенях.
У мене – пиво дешеве.
Між нами – блюзові ноти.
Тягну «отруту до роту».

– Мала, курити огидно!..
Тебе з-за диму не видно.

Такий гарячий твій дотик,
Що так і втратила б цноту.
Твій погляд, ледь навіжений.
У мене батько скажений…

– Мала, вже пів на десяту,
Бувай, бо рано вставати.

У тебе – вітер в кишенях.
У мене батько скажений.
Між нами – блюзові ноти.
І моя довбана цнота.

– Мала, ішла б ти додому,
Бо скоро прийде знайома…

21.11.2008

"Рукой плеча коснуться не спеши"

(Лина Костенко, перевод с украинского)

Рукой плеча коснуться не спеши.
Уместно это лишь, быть может, в танце.
Доверие — пугливый зверь, сбежит.
Он любит иней и мороз дистанций.

Он любит время. Бег его реки.
Он странный зверь, ему по нраву мука.
Он любит расстоянье и разлуку.
Но он не любит на плече руки.

И тут, в садах, в сонатах соловья,
Он чувствует движенье браконьера,
Словно капканы взгляды и слова,
Спектакль ему такой уж не премьера.

Людской души тоскливая тайга!
О, где ж тот зверь, позвать бы его все же!
Но сам он подойдет к твоим ногам
И на колени голову положит.

10.12.2011

Оригінальний текст

***

Не треба класти руку на плече.

Цей рух доречний, може, тільки в танці.

"Всі барви змішались у погляді"

всі барви змішались у погляді
і гострі спалахують блискавки
повітря між нами потріскує
і хмари важкі насуваються

розчахнеш в мені сухе дерево
вогнем життєдайним з небес твоїх
і стовбур нап’ється дощу твого
і сповняться силою корені
зануряться в землю м’яку твою
а в небо потягнуться паростки
у хмари знесилені встромляться
і синьою виссю втамуються

та навіть тоді не насмілюся
дивитись у безмір очей твоїх
що тільки-но чорно полохали
аж ось заколисують зелено
дурманять волошковим мороком
і час сутінковий сповільнюють

25.08.2013

"Від твоєї любові-задухи"

Від твоєї любові-задухи,
Від марудного твого тепла
Я хотіла втекти – ти не слухав! –
Я хотіла втекти – і втекла!

І тепер серед холоду ночі,
У нікуди босоніж іду.
Моє серце кричить, кровоточить –
Ти у ньому застряг, на біду.

Я знестями не бачу дороги,
Завеликим для мене став світ…
Та якби принесли мене ноги
До знайомих – до твоїх – воріт!..

26.05.2008

Заклинание

Твои ли тонкие губы

Творили шёпот заклятья,

С молчанья нашего грубо

Срывали ветхое платье?

Мои ли тысячи истин

Молили небо о Боге?

Но, видно, спутал нечистый —

Мне и себя стало много.

И все ли стерпит бумага?

Не лучше ль бросить на ветер

Любовь убогого мага

Бескрылым смятым конвертом?

Моей пустоты изнанка

Тобой всегда кровоточит.

Надежды узри останки —

Благослови многоточие...

21.04.2004

Пісня на цей текст (музика і виконання Ольги Яновської)

...

I want to hold your hand

Не тринадцять. Вже майже тридцять.
І ти десь там, ген-ген!
Мої пальці. Твоя правиця.
I want to hold your hand.

Стигне кава. Холодний ранок
Немов життя твоє.
Затяглися болючі рани.
She loves you, yeah, yeah, yeah!

Затяглося туманом місто.
Набряклий небозвід.
Облітає з любові листя.
But love is all you need.

Кілька спогадів та ілюзій —
Це все, що маєш сам.
Береже діаманти Люсі
And here comes the Sun.

Не тринадцять — яка різниця!
Не промовляй імен!
Мої пальці. Твоя правиця.
I want to hold your hand.

01.10.2012

"Я певен був, що страшно помилитись..."

Я певен був, що страшно помилитись
І згаяти дорогоцінний час.
Віддав би все, щоб знову народитись
В той день, коли не стане нас.

В той день, коли тебе й мене не буде,
До тих твоїх дверей би я прийшов,
Яких колись не помічали люди,
Та й ти боявсь, бодай хто не знайшов.

Я мовчки б зупинився перед ними,
Але уже б не перетнув поріг.
Хіба важливо, що там — за дверима?
Важливо те, що ти це все ж зберіг.

05.06.2012

Ключі

фото Н. Александрової

Про це ніхто ні з ким не говорить,
І ти мовчи, бо слів стає замало.
Життя моє — одна тривожна мить,
Мені його завжди не вистачало.

В душі, напевно, настають жнива:
Духмяні квіти — то тепер полова.
А мрія досі ще, либонь, жива,
Бо серце чомусь неспокійне знову.

Її вугілля до сих пір горить,
Але душа не тане, наче крига.
Про це ніхто ні з ким не говорить —
Мовчи, не сподівайся на відлигу.

Вона мене поглинула б у раз —
Моєї пам’яті така нестримна повідь.
Згадали б все, що було проміж нас,
Збагнули б тишу як таємну сповідь.

То ж не кажи нічого, замовчи,
Нехай новий світанок рожевіє.
Тобі я віддаю свої ключі —
Собі на згадку залишу надію…

17.10.2006

Папка з віршами

Колись у нас з братом з’явився наш перший комп’ютер. Це було приблизно в той самий час, коли ми з ним стали вигадувати наші спільні пісні: мої тексти — його музика. І щоб брат не смикав мене щоразу, як до нього приходило натхнення, я створила папку на компі, куди скидувала нові вірші. Назвати її треба було якось промовисто, щоб одразу було зрозуміло: тут поезії, гідні того, щоб стати піснями:) Порадились ми з братом і назвали папку "Как я убил председателя" (хто бачив "Маски-Шоу", а саме серію "Маски в колхозе", — той зрозуміє).
З того часу на кожному новому комп’ютері я створюю подібну папку і намагаюсь не забувати туди копіювати свої поетичні доробки. Тільки після моєї особистої українізації папка теж трохи змінила назву:)
А оце нещодавно усвідомила, що не можу докупи зібрати все, що я колись писала, вдале чи не дуже, просто щоб воно десь було в одному місці. Тому для цієї мети започатковую цей блоґ. Буду рада читачам, відгукам, критиці, будь-якому зворотньому зв’язку. А ти, братику, тепер зможеш заходити сюди, якщо тебе відвідає муза!

Ми з братом, молоді-зелені