Дивна істота — людина. Так чи інакше, потребує товариства собі подібних, але приречена на цілковиту самоту.
Бо хто вони, ті подібні тобі? Здається, ось ти з кимсь на одній хвилі. А тоді відбувається щось — і ти розумієш, що "одна хвиля" — це повна ілюзія, і що ти ніколи не збагнеш, що відбувається у голові іншої людини. І вже нема її у твоєму житті. Ніби ти їдеш у вагоні електрички, і всі, хто тобі зустрічається у житті, лише тимчасові попутники. Всі вони зійдуть на своїх станціях рано чи пізно, а ти прямуватимеш на свою кінцеву лише наодинці із собою. Можна навчитись відпускати, можна, навпаки, триматись своїх болю, образ і розчарувань, — все це не має значення. Єдине, що має значення, — наскільки комфортно тобі з собою. Ти — єдина цінність у себе. Ні друзі, з якими рано чи пізно розведе доля, ні рідні, яких ти не обирав, і в яких часом ще менше знаходиш порозуміння, ніж у випадкового співрозмовника, ні кохані люди, бо всяке буває, і люди не вічні, і почуття не вічні, ні діти, яких, прийде час, ти мусиш відпустити у власне життя і постаратись не вимагати жодної химерної "вдячності" за доволі сумнівний подарунок життя. Ти можеш любити світ чи, навпаки, бути мізантропом і циніком, можеш оточити себе людьми чи закритись у своїй мушлі, — все неважливо. Самота — це те, що насправді єднає тебе з кожним іншим, тільки в кожного вона своя.
У мене такі само відчуття. Іноді самотності не хочеш до крику, до зубовного скреготу, а іноді це єдине що в тебе є і більшого не треба. Таки да, дивне створіння людина)
ВідповістиВидалитиПокличу самотність у гості,
І пляшку вина відкоркую.
Ми сядемо вдвох на погості
І пісню затянем сумную.
Поплачем про долю дівочу
Про мрії, яким не злетіти
Скажу їй - я смутку не хочу
Бажаю радіти й любити.
Вона мені в очі загляне
Обійме. Заснули помалу..
Вже ранок і поле росяне,
Дивлюся - а смутку й не стало)
Вибач, але не змогла втриматися, так і потянуло на вірша)))
дякую! наче обійми відчула!
Видалити;)))
ВідповістиВидалити