понеділок, 19 лютого 2024 р.

Блукали

 Ми блукали дорогами недолі,

Зустрічались на розі часів.

Хтось із нас ставав покотиполем,

Хтось вмирав, а дехто і не жив.


Світ за очі, безсонно, неспинно,

Як примари з чужих сновидінь...

Тільки вітер пронизливий у спину

Проти волі штовхав в далечінь.

Там, за обрієм, інше небо й інший світ,

Там, за обрієм, сонце іншим вогнем горить,

Там, за обрієм, знайдемо себе...


2008


"Ішла весна. Не стало діда..."

 Ішла весна. Не стало діда...

Іще подекуди сніги.

Малеча у дворі сусіда

З багнюки ліпить пироги.

Шукає бліх рудий собака,

Тріскочуть дзвінко горобці,

А лютий вранці дрібно плакав,

Та де ж ті сльози на лиці! — 

Пішло у ґрунт... Цвістиме згодом,

Буятиме, пахне життям!..

І десь із бур’яну та глоду

Злетить до зір у небуття...

Ішла весна. За нею слідом —

Думок бентежних веремій.

Не стало діда по обіді...

Спочинь із миром, діду мій!..


29.02.2012


Намисто

 Лещата стін.

Син.

Соната.

І білий біль.

Цвіль.

Кімната.

Тремтить іржа.

Скло.

Повітря.

То в грудях жар.

Вир.

І вістря.

Прозора тінь.

Синь.

Криниця.

Лещата стін.

Син.

Синиця.

В моїх руках.

Цвях.

На віру.

У вирі цім.

Цвіт.

І вира.


28.02.2011


Балада про Кохання

(Володимир Висоцький. Переклад з російської) 

Коли вода всесвітнього потопу

Влилась назад у лоно берегів,

Аж раптом з піни вщухлого потоку

Кохання тихо вийшло — диво з див, —

В повітрі розчинилося до віку,

Тоді було без ліку тих віків.


І диваки — ще є такі смішні, —

На повні груди дихають вони.

Винагород не ждуть і покарання,

Гадаючи, що все це просто так,

Вони раптово відчувають такт

Прихованого в подиху бажання. 


Почуттям, неначе кораблю, 

Довго залишатись на плаву,

Перш, ніж ти збагнеш, що "я люблю" —

Все одно, що "дихаю й живу!" 


Поневірянь і мандрів буде вдосталь,

Бо край Кохання — то великий край!

І бути його лицарем не просто,

А став — суворій долі все віддай.

Вона розлучень зажадає гостро,

Позбавить спокою — а ти не нарікай...


Але нема безумцям вороття,

Бо ладні без вагань і каяття

Будь-що — навіть себе самих — віддати,

Щоб не урвалась нитка золота,

Яка стає дорожча за життя,

Коли два серця нею поєднати... 


Свіжий вітер обраних п’янив,

З ніг збивав, із мертвих підіймав,

Бо якщо ніколи не любив —

То й не дихав, і життя не знав!


Та багатьох давно даремно кличуть,

Кохання їх поглинуло немов.

У поголосках їх знічев’я лічать,

Але з лічбою змішується кров.

У головах поставимо їм свічі,

Згубила їх небачена любов.


Судилось їхнім злитись голосам,

Блукати в цвіті душам сам на сам.

Вдихати вічність подихом єдиним

І стрітися з зітханням на вустах

На переправах і хитких мостах,

На перехрестях сутінок і днини.


Я поля закоханим стелю,

Щоб у сні співали й наяву!

Дихаю — це значить, я люблю!

Я люблю — це значить, я живу!


листопад 2009


Лірична

(Володимир Висоцький. Переклад з російської)

Тут лапи бринять невагомі ялин 

В неспокої пташого граю.

Живеш серед вічних химер-деревин,

Втекти звідти змоги немає.  


Сохне біла черемха під вітром нехай

І бузкові дощі опадають —

Звідсіля я тебе заберу, так і знай,

У палац, де сопілоньки грають.


На тисячі літ охопила пітьма

Твій світ, що від мене укритий.

І думаєш ти, що гарніше нема,

Ніж ліс цей, чаклунством сповитий.


Хай роса не впаде на квітчасте рядно,

Хай темнішає неба безмежжя.

Звідсіля заберу я тебе все одно

В терем свій на морське узбережжя.


В який день до тебе прийти завчасу

Безмовну твою вчути згоду?

Коли ж на руках я тебе віднесу 

Туди, де шукати нас годі?


Украду, коли гріх до душі цей тобі —

Так чи так був життя марнотратцем!

Буде раєм халупа для нас, далебі,

Якщо зайнято терем з палацом.


21.11.2009


Зимова ніч

(Борис Пастернак. Переклад з російської) 

Мело, крутило по землі,

Що було сили.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.


Немов безжурний рій комах,

Так сніг лапатий

Летів знадвору попід дах,

Просився в хату.


Завія креслила на склі

Круги та стріли.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.


Наверх у зблисках вогняних 

Злітали тіні.

Сплетіння рук, сплетіння ніг,

Шляхів сплетіння.


Із грюкотом упали вниз

Два черевички.

На плаття крапельками сліз

Стікала свічка.


І все губилося в імлі

Холодній, білій.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.


Війнуло з покутя — й вогонь,

Здійнявши крила,

Жар від розпечених долонь

Живив щосили.


Хурделі люті були й злі,

Яке їм діло,

Що десь на нашому столі

Свіча горіла.


10.09.2011


Доброго дня, яснооокий мій князю Тарасе

Доброго дня, яснооокий мій князю Тарасе,

Доброго дня! Хай яким би не був наш світ,

Знати важливо, що хтось із тобою разом

Хащами хижими дивний шукає цвіт.

Знаю, мій ангеле, ти у житті в полоні.

Знаю, мій друже, ти чуєш все те, що я:

Світу тремтіння, народження й смерть симфоній,

Чуєш, як стигла у небі бринить зоря.

Бути пророком — забракне, на жаль, самотності,

Бути дитиною — мудрості і каяття.

Будьмо собою в печалі та безтурботності,

Вдячними будьмо — щоб добрим було життя.

Вибач того, хто до наших негод був ласим,

Зрештою, часом бували неправі ми.

Доброго дня, мій усміхнений князю Тарасе,

Будьмо щасливі, що Бог нас зробив людьми.

 16.10.2009

16.10.2009

Літній дощ (Всюди люди)

 Всюди люди — не втекти від них нікуди.

Навіть знаю, що вони й за небокраєм.


Тож

Не сховатись нам

На долонях міста.

Дощ —

Із небесних брам,

Йому в небі тісно.

Ми,

Наче та вода,

Стаємо прозори-

ми,

Де в очах був страх — 

Там палають зорі.


Всюди люди — не втекти від них нікуди,

Навіть знаю, що вони й за небокраєм.


Ти 

Не дивись на них,

Як дитина, диха-

ти —

Та хіба ж то гріх!

Та невже то лихо!

Знай: 

Із небесних брам — 

То вода, то світло,

Хай

Буде файно нам

Цим химерним літом.


Всюди люди — не втекти від них нікуди.

Навіть знаю, що вони й за небокраєм.


Тож

Не сховатись нам

На долонях міста.

Дощ —

Із небесних брам,

Йому в небі тісно.


28.05.2007


Етюд буденний

Буденні клопоти. Весь день її не видно.

Мабуть, вона стомилася під вечір,

Моя блакитноока відьма.

Прийшла додому, розкидала речі.

 

Не роздягнувшись, задрімала в кріслі,

Зім’яла мою випрану сорочку.

Не жінка, а халепа, дійсно!

Йдемо вечерять, люба, чаю хочеш?

 

Не ворухнеться, спить безкрила птаха.

Навпроти мене, як маленьке диво.

Нарешті під єдиним дахом

Вона зі мною — отже, я щасливий!

 

21.03.2007

" Я бачу думок скрижанілих скажене скресання"

 Я бачу думок скрижанілих скажене скресання,

Спливає з глибин невмируща таємна жага.

Ти винен у тім, що воскресли мої сподівання

І впала на губи від їхнього вітру смага.


2004


Гість

 Я боюсь прокидатись вночі,

Прислухатись до млявої тиші.

Хтось встромляє у шпару ключі,

Повертає, — ледь чутний і хижий.


Хто той гість — чи людина, чи звір?

Нічний злодій? Невинна дитина?

Знаю: житиму я до тих пір,

Поки нас розділятимуть стіни.


І я вже не сховаюсь ніде,

Навіть зрушити з місця не в силах. 

Що то буде, як він увійде!..

Та невже його я запросила!..


27.09.2007


Сліди

 Не питай мене, чи любов мине,

Чи минула вже, не питай.

Чи була вона, і чия вина,

Що її вино через край

Розлилось дощем, і згоріли вщент

Від його вогню і води

І твої слова, і твоя жага,

Твої сліди.


У місті порожнім блукають і досі

Розбещений вітер, незаймана осінь.

Померлого літа розгублені діти —

Причинна осінь і дикий вітер.


Я коріння ніг вирвати не зміг

Із тривоги, наче з землі.

Коли все мине, прожени мене

І мости між нами спали.

Не питай, куди маю я піти

І чому іду, не питай.

А душа – навпіл, і немає сил…


У місті порожнім блукають і досі

Розбещений вітер, незаймана осінь.

Померлого літа розгублені діти –

Причинна осінь і дикий вітер.


21.06.2006


Варіації осінні

 1. 

Нема натхнення — осінь клята

Життя висмоктує із мене.

Тепер так легко подолати

В мені все сонячне й зелене.

Тепер дерева кострубаті

Гіллям дзвінкий шматують простір.

Знадвору просяться до хати

Нудьга і сум... Це осінь просто...


2. 

Нема натхнення — осінь клята

Мене висмоктує з життя.

Скидає всесвіт свої лати,

Стає беззахисним дитям.

І раптом гостро, як ніколи,

Відчую серце, мов крижину.

Либонь, зима бліда і квола

До мене прийде за хвилину.


2008


У плині буденності

 У плині буденності


У плині буденності пишу свої повісті,

Цікаві хіба що мені.

Моя самота — на моїй лише совісті,

Нема нічиєї вини,


Що я не почую весни,

Я знов не почую весни.


Не чую весни, бо жовтневими зливами

Я тугу свою заливав.

А люди здавались безглуздо щасливими,

Я заздрив і не пробачав,


Що я щось невпинно втрачав,

Я знов щось важливе втрачав.


Втрачав, бо спустошеність стала звабливою –  

Таке первозданне ніщо.

І досі самотність вгамовую зливами,

Тому і питаю, нащо


Той світ, де закінчиться дощ,

Де нас не спіткатиме дощ.


30.12.2006 — 23.02.2007


Я забуваю

 Я забуваю твій погляд синій,

Немає жалю, немає туги.

Ти зовсім інша на цих світлинах,

Ти можеш стати найкращим другом.


Та я не хочу, бо жодне слово

Тобі не скаже всієї правди.

Я забуваю усі розмови — 

І це, повір, не найбільші втрати.


Я втратив більше, я відчуваю:

У моїм всесвіті — порожнеча,

Твій погляд синій я забуваю,

Твоє кохання вже недоречне.


Воно безглузде, як біг по колу,

Воно із мене життя виймає,

Маленьке сонце впаде додолу.

Я вже нічого не пам’ятаю.


Липень-жовтень 2006 


" Над моїм небокраєм"

 Над моїм небокраєм

Дивні зорі червоноокі.

Я до тебе звикаю,

Спрагу щастя тамую спокоєм.


Пам’ять серця по краплі зціджую

І затьмарюю пам’ять розуму.

Думи мої птахами хижими

Над моїм небокраєм ковзають.


Я до тебе звикаю,

До твоєї знемоги ніжної.

Пам’ять розуму краю,

Пам’ять серця по краплі зціджую.


Над моїм небокраєм

Дивні зорі червоноокі.

Ти до мене звикаєш.

Спрагу щастя тамуєш спокоєм.


липень 2005


Прости мне, язычнице

 Прости мне, язычнице, косноязычие

Моих немолитв.

Я всё отдала бы тебе, за вычетом

Каменных плит — 

Прижались, холодные, плоскогрудые,

К истлевшей душе,

Над ними вороны — молва с пересудами —

И смерть в неглиже.


Прости мне, ведунье, тоску по неведенью:

Неводом снов

Ловила с бедой в безмятежности бединых

Блудных сынов —

Да счастьину дочь — синеокую, юную —

Сыскала на дне...

Её схоронила я ночью безлунною —

Себя вместе с ней.


Мой Суженый, Брат или Отче! Отчаянье

Горечью жжёт! —

Простите! Прости!!!... За стеною молчания —

Кто-то живёт...

А я продолжаю разбрасывать камешки

В траву и песок —

Алмазы и гравий — чтоб мой Кто-то давешний

Собрал и сберёг...


14.05.2004


Звезда моя

 Ты позвонишь — меня не будет дома,

Но воздух сохранит тревожный звук.

Я убегу от всех своих знакомых,

Ты спрячешься от всех своих подруг.


Мы встретим ночь погасшими глазами

Открытых окон запертых квартир.

Мы чувствуем: все время между нами

Пульсирует невидимый эфир.


Ты чувствуешь движенья моих мыслей,

Я чувствую движенья твоих рук.

Проклятые магические числа

Нежизни нашей замыкают круг.


И в разделённости двоих не больше смысла,

Чем в недосказанном бессмертии души.

Звезда моя так высоко зависла,

Что не продать её за медные гроши.


12.04.2004


" Що я можу для тебе зробити"

 Що я можу для тебе зробити,

Щоб не було безглузде й пусте,

Коли всі в божевільному світі

Переплутали грішне й святе,


Коли кожен лиш дбає про себе

Чи блазнює на радість юрбі,

Що я можу зробити для тебе,

Щоб не бути не вдячним тобі?


Щоб не скиглити, не нарікати

На безсилля і дурість свою,

Як, скажи мені жити і знати,

Що не марно я досі живу?


Я тобою вгамовую душу,

Тільки крається серце сліпе:

Що для тебе зробити я мушу,

Як навчитись любити тебе?

2005


Така іронія долі

 Кохай мене, допоки сонце згасне,

Кохай мене, безжалісну й нещасну, 

Я вся твоя – повітряна фортеця,

Я вся твоя – маленьке тепле серце.


Кохай мене, коли до тебе лину

І навіть коли ніж встромляю в спину.

Я вся твоя – причинна і байдужа,

Я вся твоя, вороже мій і друже.


Кохай мене, стрімку і неквапливу,

Кохай мене, і засуху, і зливу.

Я вся твоя, бери мене без бою,

Я вся твоя… А тільки не з тобою!

29.07.2007


Колишні діти

 ------------------------------------------------------------------П. С.

Обережно: подорослішали діти,

Залишили спогади рясні.

І тепер нема часу радіти,

Що земля розквітне навесні.


Обережно, бо посходила байдужість,

Де раніше сіяли любов.

І в очах – замість свічад – калюжі,

І отрута в жилах, а не кров.


Придушивши і вогонь, і зливу,

Захистивши очі темним склом,

Легко не почути боязливий,

Новий ранок під своїм вікном.


Легко перекреслити минуле 

І втекти від поглядів і слів.

Просто діти виросли й забули,

Що земля розквітне навесні.

23.04.2005


"Що я матиму, коли втрачу"

 Що я матиму, коли втрачу

Мою болісну порожнечу?

Ким я буду? Чи не заплачу,

Що свобода вже не до речі?


Бо, нажаль, вже немає часу,

Я занадто в житті барився.

Я у собі плекав образу

Й не помітив, як зупинився.


Став. І далі іти не здужав. 

За минуле своє чіпляюсь. 

Тільки часу це все байдуже –

Він спливає, а я лишаюсь.

7.03.2007


"Це просто біль. Я відчуваю, любий"

Це просто біль. Я відчуваю, любий,

Що ми з тобою – крижане каміння.

Його не розтопили мої губи

І сонячного світла мерехтіння.


Це просто біль. Я відчуваю втрату,

Розірваного серця половина

Своїм биттям продовжує картати

Моїх грудей чутливу домовину.


Це просто біль. Я відчуваю втому,

Мені бракує свіжого повітря…

І знову ти, чужий і незнайомий,

Встромляєш мені в спину звичне вістря.


Це просто біль. Я вже не відчуваю

Його у тілі – я вже болем стала.

І ні на що віднині не чекаю – 

Сама у себе своє щастя вкрала…

17.05.2007

 

Тиша

дай мені тиші криштально-дзвінкої –

може, почую себе.

може, розіллється в серці рікою

небо моє голубе.

дай мені тиші, даруй мені спокій

хоч на хвилину, на мить!

може, почую: у серці глибокім

небо моє бринить.

дай мені тиші в світанковій чаші,

наче сухого вина.

раптом збагну я: це небо не наше

в серці моїм без дна.

 

05.02.2010


Серце

 Серце, отямся! Тебе тут ніхто не чує!

Годі! Спинися! Навіщо тобі цей світ?

Б’єшся, б’єшся... і згадуєш Бога всує...

Щастя губиш у мороку юних літ.

 

Господи, стіни! Навіщо ти вигадав стіни?

Я ж не просила навколо глухих тих стін!

Чи ти не бачиш, я просто повільно гину!

Люди - цеглини. Я також одна з цеглин...

 

 

5.02.2010


"щоранку чорний птах до мене приліта"

 щоранку чорний птах до мене приліта

і на вікні моїм лишає чорне пір’я.

душа в тенетах сну, сп’яніла від зневір’я,

невимовлений сум одвіку на вустах.

 

щоранку чорний дим зміїться у вікно,

і де знаходить він ті зрадницькі шпарини!

душа в тенетах сну щомиті, щохвилини,

а чорна гіркота їй осіда на дно.

 

щоранку чорна тінь торкається чола,

тяжких думок хода співзвучна нотам серця.

душа в тенетах сну завмерла і не б’ється,

спочили ж бо її два боязких крила.

 

05.02.2010


"Бачиш, як спливає час"

 Бачиш, як спливає час –

З неба цівками дощу.

Хочеш, аби він ущух?

Завмер для нас…

 

Бачиш, поруч два шляхи,

Що там далі жде – хтозна:

Перехрестя чи стіна

Та кут глухий?..

 

Бачиш, поглинає тінь

Згасле сонце сподівань.

Ти – дитя своїх бажань,

Чужих видінь…

 

11.07.08


" Ти – саме та, забудь про самоту"

 Ти – саме та, забудь про самоту,

З тобою – янголом чи демоном – я буду,

Шляхи до тебе у пітьмах знайду,

Бо подих твій я відчуваю всюди.

 

Ти – саме та, забудь своє ім’я –

Я справжнім іменем тебе до себе кличу.

І просто знай, що, де не був би я, –

Молюся посмішці на твоєму обличчі.

 

Ти – саме та. Я буду саме тим,

Хто задля тебе знов розправить крила,

Хоч все життя боявся висоти.

Я вже злетів – лише, щоб ти злетіла.

 

29.03.2007


" Коли ти так несамовито дихаєш"

 Коли ти так несамовито дихаєш,

Коли благаєш не спиняти музику

Наших сердець,

Коли моя ти, безтурботна крихітко,

І я твій увесь –

Тоді

у воді твого погляду я

своє віддзеркалення бачу,

Тоді…

Все інше нічого не значить.

 

Коли ти так щасливо посміхаєшся,

Коли тремтиш в обіймах моїх втомлено,

Як в перший раз,

Коли вустами ледве вуст торкаєшся, –

Всесвіт для нас…

Тоді

у воді твого погляду я

своє віддзеркалення бачу,

тоді…

все інше нічого не значить.

 

8.06.2007


" О моє сірооке місто!"

 О моє сірооке місто!

Мости-намиста…

Хай рознечиста б 

тебе вхопила!

Під брудом-пилом

натхнень могили

і крила


11.09.2013


"Вічна пам’ять не повертає з того світу"

Вічна пам’ять не повертає з того світу

Та чи є той світ — те ще питання

Найширше охоплення мають дописи

Які містять чутливий контент

Оголений біль вивалює нутрощі

І обвалює інтернет

Говорити в теперішнім часі

Але знати що пустка в майбутньому

12.11.2022


"дай похитнути твої терези..."

дай похитнути твої терези

не доторком, а лиш подихом

бути не поруч, а здалеку

всотувати твої промені

слухати спів кришталю:

лю… лю… лю…

люстром твоєї любові

бути 


18.03.2015


Ти мені винен


одні обійми

один цілунок

одне торкання

одне до ранку

удвох неспання

вдивляння в стелю

і коливання

один конверт

заблукалий в часі

один танок

і одне півслово

обов’язково

і неодмінно

ти мені винен

я тобі винна


10.02.2015