"Я би хотіла померти у глибокій старості"

я би хотіла померти у глибокій старості
в оточенні правнуків, світла й просвітлена,
попросити пробачення за все, де схибила
подякувати за кожну мить, кожне слово і враження
я хотіла би померти усміхнена і спокійна,
сказавши, я, звісно, не все ще зробила, що думала
та й так життя було щедре до мене
любіть одне одного, діти, ви моє гілля,
гнучке, квітуче, зелене
щасти вам, діти, колись побачимось
люблю вас, а зараз — спатиму
прощавайте

11.06.2015

"Із чорної цегли образи і болю"

Із чорної цегли образи і болю
Будую свій дім.
Тебе відпускаю із вітром на волю –
Літай собі з ним.

У вікна мої будеш стукати тихо –
Нащо тобі я?
Я знати не знатиму горя чи лиха,
Бо вже не твоя.

За мурами цими кохання зів’яне –
Нове я зірву.
Про мене забудеш, загояться рани –
Ще й як заживу.

8.06.2007

Який ти на смак, July?

Акварель Агнес Сесіль

Який ти на смак, July?
(Галина Тельнюк)

***
Я не сплю, я пручаюсь холодним обіймам темряви,
Та безсила у синяву падаю важко навзнак.
Бо який ти на смак —
я не знаю... Корінням дерева
я у тебе вростаю, щоб знати — який ти на смак!

Ти тремтиш, ти мене не пускаєш у себе глибоко,
І тривога триножить, і в грудях спалахує мак.
О, який ти на смак!
Я згоряю... У синім мороку
розквітаю вогнем, бо відчула — який ти на смак!

Липню мій, докричатись до тебе з моєї осені —
вже несила. Несе мене часом у часі, ще й так
зачаровує смак...
Цей твій присмак і присмерк росяний...
Та невже я не марю, мій липню, — який ти на смак...

26.09.2012

"Коли ти заблукаєш випадково..."

Коли ти заблукаєш випадково,
Не знайдеш виходу з химерного туману,
Проснеться жаль, що не сказав ні слова,
Не обійняв, не пригорнув кохану.

Проснеться смуток і тебе поглине,
Всю душу з тебе висмокче омана,
Що все ж таки твої слова долинуть
І огорнуть твоїм теплом кохану…

Але слова – не мають більше суті!..
Вона – вслухається у тишу так старанно
І марно жде… Вдивляється у сутінь…
Зітхає вітер – чується «кохана…»

26.05.2008

Тайна (Постскриптум)

Клок оранжевых волос зажав в ладони,
Ночь вползла на подоконник,
Два стекла безумных глаз нацелив в душу.
Душит свет, горят плафоны,
Стонет пасть магнитофона,
Ищет взгляд себе приюта... Где ты? Слушай!

Среди многих нет тебя — ты из немногих,
Затоптали наши тени чьи-то ноги.
Гаснет свет — и в сердце дернулась иголка.
Мои мысли — неопознанные блюдца —
О стекло и стены бьются.
Завтра буду собирать надежд осколки.

14.09-16.09.2001

Все, що я маю

Дивна істота — людина. Так чи інакше, потребує товариства собі подібних, але приречена на цілковиту самоту.

"Холодно в спальне моей..."

Холодно в спальне моей.
Я развожу костер
Из глупых моих идей
Для бледных моих сестер.

Сестры собрались в круг,
Смотрят на мой огонь,
Греют ладони рук,
Бьются сердца в агонии.

Пепел оставим — им,
Сердце забросим в хлам.
Сестры, я стал другим.
Сестры, я верю вам.

15.03.2003

Этюд

Мертвая кошка
Лежит на дорожке,
Солнца кленовые
Падают в грязь.
Мимо спешат
Чьи-то ноги и ножки.
Пьяница-осень
Опять набралась.

2001

"Какой-то призрак..."

Какой-то призрак
Откроет двери
Твоей квартиры
Твоим ключом.
Тебе сказали,
И ты поверил,
Что в этом мире
Ты ни при чем.
В пустых глазницах
Развалин дома —
Сквозняк бессмыслиц
Твоих идей.
Чужие песни,
Чужие письма.
Ты помнишь лица,
Но не людей.
Ты помнишь чьи-то
Шаги в квартире,
Где только призрак
Стирает пыль
С побитых молью
Смешных идиллий.
Стучит тихонько
Его костыль.

9.03.2001

Моей душе

Вспоминаешь? Была никем,
Бестолковой козявкой что ли.
Аксиома среди теорем,
Ты теперь в непривычной роли.

Собираешь в себя лучи
И зловонные комья грязи,
Громоздишь в себе кирпичи
И боишься, что все так сразу.

Ведь в объятиях ветреных рук
Ты дышала простором синим,
Была парусом ты, и вдруг —
Привидение в парусине.

Интересно и больно тянуть
Из тебя серебристые нити.
И не кровь — ядовитая ртуть
С мутных стекол твоих не смыта.

В пыль — мечта. Через сотни лет —
Покосившийся крест на могиле.
А проснешься — тебя уж нет,
Ты улитка, тебя раздавили.

18.05.2000

"Облезлый день зализывает раны..."

Облезлый день зализывает раны,
Лохматой тенью спрятавшись в углу.
И нашу жизнь — в дырявые карманы,
Чтоб растерять надежды на бегу.

Бросай курить! Уже давно за полночь,
И неизвестно, будет ли рассвет.
Ты не ищи в фальшивых струнах помощь
И не проси у пустоты совет.

Переболит. Перестучит. Заткнется.
И станет недоношенным хитом.
А если вдруг струна опять порвется —
Натянем новую и все-таки споем.

21.05.2000

"Я, напевно, тебе любила..."

Я, напевно, тебе любила...

І якась невідома сила

Мене вабила. Я тремтіла.

Пила воду з твого лиця.

Власне, тільки у цьому діло:

Я, напевно, тебе хотіла.

Ти ж підступно мені встромила

В спину гострого олівця.

13.02.2012

"Я ходила ввечері над водою"

Я ходила ввечері над водою
І носила сонечко у долонях,
І казала сонечку: "Не загасни!
Я ж бо тебе, сонного, не збужу... "
Та неждано стрітилася з бідою:
Впало моє сонечко, впало долу,
Розплескалось сонечко світлом ясним,
Що ж тепер я милому розкажу!

Сіла та й заплакала над водою...
Місяць наді мною, мов знак питання,
Та не йду до милого я додому,
Де ж тепер без сонечка є той дім!
Раптом стала в світі я сиротою...
І не дочекаюсь тепер до рання,
Не довірюсь світові я чужому
І нікому горе не розповім.

11.02.2012

"Я пыталась уйти от любви"

Я пыталась уйти от любви, – прости…
Только душат меня ее персты.
Видно, мне не пройти и полверсты.
Да пусти же меня, наконец! Пусти!!!

Изгони из души да из памяти,
Не подай и гроша на паперти.
Не люби меня, не зови – забудь,
Дай мне шанс мою любовь обмануть…

9.08.2004

"Cамота моя несамовита..."

самота моя несамовита,
оковита ти моя гірка.
я втомилась. просто я розбита.
просто я струмок, а не ріка.
просто десь далеко його руки.
круки — не лелеки — навкруги.
відчуваю: стука, стука, стука...
та без звуку. з болем. без жаги.

31.08.2010

"Твої очі колись здавались мені криницями"

Твої очі колись здавались мені криницями,
Що з глибин своїх випускали диких химер.
Небо падало вниз тривожними блискавицями.
Я напевно не знав – живу чи, може, помер.

Ти мовчанням своїм жорстоко душу бентежила,
Я тебе благав не лишати мені надій.
Посміхалася ти, своїх таємниць мереживом,
Граючись, ловила метеликів моїх мрій.

Я тебе відчував, як дощ, усією шкірою,
І якби могла б ти бути-таки дощем –
Вгамував би себе тобою – холодною, щирою –
І просив би Бога, щоб дав мені тебе ще!

17.05.2007

Крижаніє серце

Вже захолола кров у судинах.
Льодом прозорим здається шкіра.
Може, мені недостатньо віри.
Чи, може, то просто лиха година.

Зимний вітер стискає груди,
В легенях займається біла ватра,
На мене чекати тобі не варто —
Я також знаю дорогу в нікуди.

Крижаніє серце.
Зима пронизлива.
Божевільне скерцо
Думок нав'язливих.
І душа закута
Холодним променем.
Це гірка спокута
Гріхів та споминів.

Світлі ікони — темні світлини.
Снігом чи цвітом мете завірюха —
Не розумію. Заклало вуха —
Навряд почую, як час мій сплине.

Буду, як привид, світом ходити,
Шукати долю невпинно і вперто.
Про мене скажуть: забув померти.
Насправді ж я забув народитись.

8-9.10.2007

(музика Андрія Толстікова)

Лист

Наше післязавтра не настало…
Ну, то й що – ми вже давно не діти.
Нам тепер одної мрії мало,
Ми самотні і несамовиті
У своїх земних простих потребах,
На сніданок – кава і новини,
Ми не стали ближчими до неба,
Ми чужинці у своїх країнах…
Друже, вибач, що потурбувала –
Стало сумно – де себе подіти!
Наше післязавтра не настало.
Ну, то й що – ми вже давно не діти!

25.07.2007

Старі зошити

Полізла до шухляд погортати старі зошити з віршами. Колись я писала легко. Звісно, у старих текстах нема досконалості. Та де вона, та досконалість? Хіба вона є у недавніх текстах? Я дуже прискіплива до себе. Помітила, що власні вірші мене не чіпляють. От ви можете самі себе полоскотати? Приблизно так само я відчуваю свої вірші. Вони мене не лоскочуть. Хоч я розумію, чому так. Бо я виносила, виплекала, зашифрувала, вони не таємниця для мене, я знаю всі секретні ключі між рядків. Інша справа — щось чуже. Ось де відкриття! Зі своїми текстами так не буває. Я завжди в них сумніваюсь. Тому останнім часом навіть і не записувала як слід свої поетичні проби. Та оце дістала зошити. Так цікаво, як я писала колись. Я вже й забула про існування цих віршів! Тоді це було легко. Зараз я би не задовільнилась подібним результатом. Думаю, це нормально, певною мірою, свідчить про якийсь рост. Та деякі вірші мене чіпляють. Переважно окремими рядками. Ну, і якщо зважити на вік, видається, не все так погано. Схоже, буду діставати з шухляди найцікавіше і публікуватиму тут. Отже, не дивуйтесь в разі чого. Буде всяке.

Полуденному солнцу

Капля пчелиного яда —
В синем, бездонно синем.
Видишь, я снова рада
Солнечной этой трясине.

Видишь, я стала воском:
Весело таю, без грусти.
Это убогая роскошь
Солнечных экзекуций —

Чувствовать влажной кожей
Жаркие ласки света
И, не боясь прохожих,
Быть до души раздетой.

30.08.2000

Ушла зима

Фото Д. Илибаева

Из города вчера ушла зима,
Тайком, как вор, бегущий из квартиры.
Заплаты снега бережет земля,
Пытаясь скрыть от солнца в сердце дыры.

Зима ушла по льду, и под ее
Ногами тут же затрещали реки.
Монеты света солнце подает
Деревьям скупо, как на паперти калекам.

Зима ушла, но не бывать весне,
Не прорасти травой в броне асфальта.
Здесь тесно небу и тоскливо мне,
И ветру тяжело в бетонном платье.

2002

Колискова для тата

Волохате піаніно?
Та це ж таткова нога!
Барабани — то є спина:
то по ній долонька сина,
то по голові плига.

Якщо татко скрутить дулю —
Вийде справний мікрофон!
Так співатиме синуля —
І розчулить без цибулі,
І принадить, звісно, сон.

Зазвичай син грає гучно
І натхненно, від душі
На усім, що є підручним,
На усіх, хто вклався зручно...
Татку, спати не спіши!

01.08.2013

"О лютий. Сльози, мов чорнила!"

(Борис Пастернак, переклад з російської)

О лютий. Сльози, мов чорнила!
Слізьми писати до пори,
Поки гримить сльота немила
Й весною чорною горить.

Дістати бричку. За шість гривень,
Крізь благовіст, крізь стук коліс
Втекти туди, де тюжить злива
Так, що чорнил не чути й сліз.

Де, наче обгорілі груші,
Тисячокрилі зграї птиць
З дерев зірвуться у калюжі —
Журба впаде на дно зіниць.

Під нею талу чорні лати,
Волає вітер до зими,
Й віршами хочеться ридати
І захлинатись, мов слізьми.

12.09.2011

Оригінальний текст

***

Февраль. Достать чернил и плакать!

Писать о феврале навзрыд,

"Ти казала, любов моя..."

Т.В.

Ти казала, любов моя —

Не троянда, а лиш бур’ян,

І немає у ній краси,

І, тим паче, немає змісту.

Ти бажала, щоб пояснив

Математику моїх снів,

Та не маю натхнення й сил.

Ми з тобою з різного тіста.

Ти кохаєшся в небесах,

Точно знаєш, де є краса,

Та нічого мені не жаль,

І душа перед Богом чиста.

Хоч, звичайно, я не святий,

Серце знов почина цвісти,

І насіялось моїх мальв —

І розквітла земля барвисто!

25.01.2012

Згадки про літо

Фото Ю. Медвєдєвої

Чуєш, друже? Хитаються теплі клени.
Клеєм замащені, сосни горнуться до рук.
Дику ружу, полум’яну й незбагненну,
Десь за обрієм вип’є приборканий крук.

Розіллється духмяним медовим зіллям
Липень, вкрадений, наче вино у батьків.
Теплі клени є свідками на весіллі
Світла й темряви десь на перетині снів.

27.01.2013