"Я не вірю тобі і твоєму тибетському спокою..."

Я не вірю тобі і твоєму тибетському спокою.
Хоч закластися, звісно, що так воно є, не берусь:
Розкладаєш охайно – виходить все криво й покотом.
Як сховати це, мила, в куточках червоних вуст?
Та ховаєш майстерно, тамуючи пристрасть нірваною,
Кожен свій олівець гостриш, мовби отруєний спис.
Малювати веселки, осяяні сонцю осанною,
І складати в шухляду – це справді твоє? Схаменись!
Я ж бо знаю напевно, дракони у серці б’ють крилами,
Спопеляють зсередини, рвуться у простір з душі.
Поки жоден з них браму у стомлених грудях не виламав,
Ти тікаєш від мене й питань моїх впертих мерщій.

Я не вірю тобі і твоєму тибетському спокою.
Та від віри моєї тобі ані добре, ні зле,
Як мені — від твоєї любові "всесвітньо глибокої".
Я маленька людина, і серце у мене мале.

05.06.2012