"Грає на ринвах-гобоях..."

Грає на ринвах-гобоях
Легіт вологий ранковий
І огортає габою
Постать твою випадкову.
Спогади хмарами линуть,
Стигне в руках філіжанка.
Наче зійшов зі світлини
І розчинився в світанку.
Звідки ти виринув, друже?
Пам’ять палає, мов ватра.
Ти цей вогонь не подужав,
Вже й намагатись не варто.
Постать твоя недосяжна
Тане в ранковім тумані.
Виє в провулках звитяжно
Згаяний шанс наш останній.

09.11.2016

Вода

Ти казав, я свята... Та тремтіли вуста

І в очах дві зорі голубі.

Ти гадав, я вода... Я не знала стида...

Я за комір стікала тобі.

Було білим вино... Та іржава імла

Поглинала вогні зіниць.

Я не знала стида... Я водою була...

Я текла... Ти лежав горілиць.

Ти казав, я свята... Полохливі вуста

Все шукали притулку собі...

Ти лежав горілиць... І не знали стида

Ув очах дві зорі голубі.

29.11.2009  

I wanna more

Художник Robert Hagan

хай вона юна діва – Тамара,

хай вона юна панна – Тамара.

хай вона – море, хвилі. Тамара.

хай вона дивна, хай!

та я жагуче мрію про – Завтра,

та я думками лину до – Завтра,

я хочу більше, я прагну – Завтра...

Завтра, Тамаро! Знай!

16.04.2010

Сусіди по дачі

Художниця Наталя Тур

 П’янке серпневе сонце надвечір’я

За обрій тягнуть хмари, як воли.

А ми в тіні горіха на подвір’ї

З тобою теревені розвели.

Ти мені щось про рококо-бароко,

Про сенс життя, про суть усіх речей.

А я пірнаю подумки глибоко

У синьо-сірий вир твоїх очей.

Я відчуваю: рибка мого серця

Давно ковтнула чар твоїх гачок.

А що плеча твого торкнувсь – не сердься:

«На тебе, люба, сів був павучок!..»

«Ах, павучок! То все такі дрібниці!» –

Кокетливо всміхаєшся мені.

І граціозним жестом чарівниці

Ти яблучко виймаєш з-за спини.

І де його знайшла ти під горіхом?!!

Чи спека то далась мені взнаки?...

Колись Адаму обернулось лихом

Те яблучко з жіночої руки…

«Скуштуйте ось, забула пригостити!

Це з мого саду перший урожай…»

Та з твоїх рук отруту ладен пити!..

Хоча з отрутою ти, мабуть, зачекай…

Я не старий ще й не якийсь пацанчик,

Не так багато маю різних вад…

…А знесемо ще той хиткий парканчик –

То буде в нас один великий сад!

5.08.2008

Малюю риб

***
малюю риб, поки не задощить,
не вдарить струмом і струмками по цимбалах,
не розіб'є небесну твердь, мов щит...
малюю риб.
як завжди малювала...

19.07.2016

Сад Гетсиманський. Іван Багряний

Цитати з книги

Не важно, що та робив учора, важно, що ти міг робити завтра. Не важно, чи правдою є вся та брехня, яку слідчий змушує тебе говорити, а важний факт, що ти таки не любиш совєтської влади, а значить — ти небезпечний, а тому тебе треба зліквідувати. Мета ж виправдовує всі засоби.

Суть в тім, що ти ворог. А раз так — всі статті, до тебе прикладені, будуть правильні. Це раз. А вдруге — раз ти ворог, то в тебе ж є спільники і однодумці?

Цікава ця камера ч.І2. Це окремий, оригінальний, фантастичний світ. Так би мовити, світ в домовині. Республіка «людішек». Причому, мабуть-таки, найдемократичніша республіка на цілій планеті, якщо на хвилинку забути про залежність її від того світу, що за мурами, й від його церберів. Республіка із своїм урядом, із своєю конституцією, звичаями, фольклором, із своїм побутом, навіть із своєю термінологією, якої не існує там, поза мурами, в тому нереальному вже, втраченому світі. Це світ з окремими заінтересованнями, проблемами, своєю літературою, наукою, болями й стражданнями, з дружбою й зненавистю, з інтригами, зі своєю політикою й із своїм окремим соціальним та національним укладом, — вірніше, інтернаціональним укладом. Бо тут були всі — починаючи вірменськими дашнаками й кінчаючи німецькими щуцбундівцями а турецькими кемалістами. Але домінантою, всеспаюючим цементом були «господарі» країни — українці, звичайно,— «петлюрівці», «хвильовісти», «шумськісти», «терористи», «диверсанти» й так «контрреволюціонери всіх мастей». І домінуючою мовою була українська мова, якою говорили всі як державною мовою. Так, тут це була воістину державна мова без фальшу, без упереджень, без глузування «залізяку на пузяку» та «самопер попер до мордописні». Її приймали всі бездискусійно, бо 80 процентів тут українців. Тут вони були, завдяки своїй чисельній і інтелектуальній більшості, без сумніву, державною нацією. І піснею домінуючою була українська пісня, яку любили й співали однаково всі. Навіть перси.

Saint Porno. Богдан Логвиненко

Прочитала "Saint Porno" Богдана Логвиненка. Що цікаво — сподобалось. Пізнавальна складова, в принципі, теж присутня, але більше сподобались думки і самокопання, які виникають у процесі читання. Останнім часом мене цікавить тема ставлення до тілесності, тема прийняття себе, звільнення від комплексів, коротше, думок по ходу виникало багацько. Сподобалась безпосередньо якість тексту. він читався легко і приємно. На презентації книжки ми всі дружно усміхнулись з приводу факту, що книжка про порно вийшла в Клубі сімейного дозвілля. Та прочитавши, я таки побачила, що в тому нічого дивного. Зрештою, я би сказала, що це навіть цілком сімейне чтиво. Починаючи з підліткового віку, коли тема порно вже не є якоюсь таємницею, особливо в часи інтернету. Отже, як на мене, моралфагам там навіть нема де розгулятись, цікава добра розмова з порноакторкою про те, "як вона дійшла до такой жизні":))))

Осіннє без назви

Кленового листя леза іржаві
Крають пронизливу неба синь.
Все, що докучливе, все, що зайве,
Все, що не твоє, – скинь.

Все, що втрачати змушує спокій,
Вижени геть з глибини сновидінь.
Дихай, кричи до нестями, допоки
Бачиш пронизливу синь,

Чуєш птахів чудернацькі розмови,
Всмоктуєш тілом останню теплінь…
Просто звільнись, народися новим,
Просто все зайве скинь.


28.12.2006 – 7.03.2007

У вересні трава пронизливо зелена

А головне, що десь вдалечині

є хтось такий, як невтоленна спрага

Л. Костенко

***

У вересні трава пронизливо зелена

І небо до нестями голубе,

Аби повірив ти, що спрага невтоленна

Вичерпує, мов озеро, себе.

Вичерпує до дна, до вод підземних, темних,

До дзюркоту прихованих джерел.

Аби повірив ти, що прагнень нездійсненних

Злетів з очей легким туманом флер.

Метелики душі не знають про спасіння

Вони також не думають про смерть...

А ти лише повір в осяяння осіннє:

Ти вже не половина — ти вже чверть!

20.09.2012

ламані лінії

вона малює ламані лінії.
він курить знову, мовчить.
вкриває тиша сріблястим інеєм
кожну прожиту мить.

раніш здавалось думкою дикою,
що пазли складуться так.
він під столом нетерпляче смикає
свій тактичний рюкзак.

вона півночі втомлено щулиться,
плекає надію, втім,
що сонце, заливши понурі вулиці,
все ж омине цей дім.

та крізь фіранки з квітами синіми,
ножем крізь ребра шибок
світанку гострі ламані лінії…
мила, пробач.
все ок.

15.02.2016

"...а поки що в мене лютий "

...а поки що в мене лютий
("февраль", якщо бути точним),
у капці картаті взутий,
сидить собі, йти не хоче,
він сьорбає чай з горнятка,
кружальце лимоносонця —
невчасна, невтішна згадка
про... байдуже! в ополонці
закляклої ночі тоне
чи тане понура днина.
думок обважнілі грона
зриваються в порожнини
безсоння. безглуздо ждати,
що лютий так просто піде,
він ділить життя на дати,
на до чи після обіду,
на завтра чи іншим разом,
на всі майбутні відпустки...
нічев’я летка зараза
розносить мене на друзки.

...а поки що в мене лютий.

07.02.2013

Герої вмирають

Сергій Нігоян 

Герої вмирають. Себе не обдуриш.
Смерть — вправний музика,
їй все по цимбалах. 
Герої вмирають. В боях чи тортурах.
Хто б що не базікав — 
а Смерті все мало…
Герої вмирають. І крається серце.
Смерть — знову сміється
обвугленим ротом.
Герої вмирають. Узуті у берці,
під супровід “Терції”,
за Тим поворотом
зникають Герої. Лишається відчай. 
І сльози. І смуток.
І вічна спокута.
І Час — непідкупний і втомлений слідчий —
розплутує жмуток
“не бути чи бути”.

30.09.2014