Сусіди по дачі

Художниця Наталя Тур

 П’янке серпневе сонце надвечір’я

За обрій тягнуть хмари, як воли.

А ми в тіні горіха на подвір’ї

З тобою теревені розвели.

Ти мені щось про рококо-бароко,

Про сенс життя, про суть усіх речей.

А я пірнаю подумки глибоко

У синьо-сірий вир твоїх очей.

Я відчуваю: рибка мого серця

Давно ковтнула чар твоїх гачок.

А що плеча твого торкнувсь – не сердься:

«На тебе, люба, сів був павучок!..»

«Ах, павучок! То все такі дрібниці!» –

Кокетливо всміхаєшся мені.

І граціозним жестом чарівниці

Ти яблучко виймаєш з-за спини.

І де його знайшла ти під горіхом?!!

Чи спека то далась мені взнаки?...

Колись Адаму обернулось лихом

Те яблучко з жіночої руки…

«Скуштуйте ось, забула пригостити!

Це з мого саду перший урожай…»

Та з твоїх рук отруту ладен пити!..

Хоча з отрутою ти, мабуть, зачекай…

Я не старий ще й не якийсь пацанчик,

Не так багато маю різних вад…

…А знесемо ще той хиткий парканчик –

То буде в нас один великий сад!

5.08.2008