У вересні трава пронизливо зелена

А головне, що десь вдалечині

є хтось такий, як невтоленна спрага

Л. Костенко

***

У вересні трава пронизливо зелена

І небо до нестями голубе,

Аби повірив ти, що спрага невтоленна

Вичерпує, мов озеро, себе.

Вичерпує до дна, до вод підземних, темних,

До дзюркоту прихованих джерел.

Аби повірив ти, що прагнень нездійсненних

Злетів з очей легким туманом флер.

Метелики душі не знають про спасіння

Вони також не думають про смерть...

А ти лише повір в осяяння осіннє:

Ти вже не половина — ти вже чверть!

20.09.2012