Відьма

Стиха крадеться кошлата ніч.

Відьмо, чому не спиш?

Кутаєш в ніч — порцеляну пліч,

Та все одно тремтиш.

Бісики-вогники — із зіниць,

Подих з гарячих вуст...

Тіні як крила бентежних птиць,

Крила твоїх спокус.

Відьмо, я в’язень у своїх снах,

Спраглий твоїх принад.

Може, знайти потаємний шлях

Та й утекти назад?

Тільки намарно. Я так робив,

Біг до розхресть доріг,

Та повертав кожен з тих шляхів

Знову на твій поріг.

Чорне мереживо довгих вій.

Погляд немов наскрізь.

Бачиш, я тут, я дощенту твій!

Серце шугає вниз

04.01.2014