До спраглих стегон осені горнувсь бентежний світ,
Цілунком теплим сонячним торкав її живіт.
Сп’яніла і вколисана, солом’яна вдова,
Дарила осінь світові чаклунства та дива.
А світ, іще незайманий, з її багряних вуст
Пив жадібно і пристрасно найпершу із спокус.
Горіли щоки полум’ям, займався виднокіл...
А двоє – їли яблуко, поділене навпіл...
19.02.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар