Осіннє без назви

Кленового листя леза іржаві
Крають пронизливу неба синь.
Все, що докучливе, все, що зайве,
Все, що не твоє, – скинь.

Все, що втрачати змушує спокій,
Вижени геть з глибини сновидінь.
Дихай, кричи до нестями, допоки
Бачиш пронизливу синь,

Чуєш птахів чудернацькі розмови,
Всмоктуєш тілом останню теплінь…
Просто звільнись, народися новим,
Просто все зайве скинь.


28.12.2006 – 7.03.2007

У вересні трава пронизливо зелена

А головне, що десь вдалечині

є хтось такий, як невтоленна спрага

Л. Костенко

***

У вересні трава пронизливо зелена

І небо до нестями голубе,

Аби повірив ти, що спрага невтоленна

Вичерпує, мов озеро, себе.

Вичерпує до дна, до вод підземних, темних,

До дзюркоту прихованих джерел.

Аби повірив ти, що прагнень нездійсненних

Злетів з очей легким туманом флер.

Метелики душі не знають про спасіння

Вони також не думають про смерть...

А ти лише повір в осяяння осіннє:

Ти вже не половина — ти вже чверть!

20.09.2012

ламані лінії

вона малює ламані лінії.
він курить знову, мовчить.
вкриває тиша сріблястим інеєм
кожну прожиту мить.

раніш здавалось думкою дикою,
що пазли складуться так.
він під столом нетерпляче смикає
свій тактичний рюкзак.

вона півночі втомлено щулиться,
плекає надію, втім,
що сонце, заливши понурі вулиці,
все ж омине цей дім.

та крізь фіранки з квітами синіми,
ножем крізь ребра шибок
світанку гострі ламані лінії…
мила, пробач.
все ок.

15.02.2016

"...а поки що в мене лютий "

...а поки що в мене лютий
("февраль", якщо бути точним),
у капці картаті взутий,
сидить собі, йти не хоче,
він сьорбає чай з горнятка,
кружальце лимоносонця —
невчасна, невтішна згадка
про... байдуже! в ополонці
закляклої ночі тоне
чи тане понура днина.
думок обважнілі грона
зриваються в порожнини
безсоння. безглуздо ждати,
що лютий так просто піде,
він ділить життя на дати,
на до чи після обіду,
на завтра чи іншим разом,
на всі майбутні відпустки...
нічев’я летка зараза
розносить мене на друзки.

...а поки що в мене лютий.

07.02.2013