Стиха крадеться кошлата ніч.
Відьмо, чому не спиш?
Кутаєш в ніч — порцеляну пліч,
Та все одно тремтиш.
Бісики-вогники — із зіниць,
Подих з гарячих вуст...
Тіні як крила бентежних птиць,
Крила твоїх спокус.
Відьмо, я в’язень у своїх снах,
Спраглий твоїх принад.
Може, знайти потаємний шлях
Та й утекти назад?
Тільки намарно. Я так робив,
Біг до розхресть доріг,
Та повертав кожен
з тих шляхів
Знову на твій поріг.
Чорне мереживо довгих вій.
Погляд немов наскрізь.
Бачиш, я тут, я дощенту твій!
Серце шугає вниз
04.01.2014