 |
| Художниця Наталя Тур |
П’янке серпневе сонце
надвечір’я
За обрій тягнуть хмари,
як воли.
А ми в тіні горіха на
подвір’ї
З тобою теревені розвели.
Ти мені щось про
рококо-бароко,
Про сенс життя, про суть
усіх речей.
А я пірнаю подумки
глибоко
У синьо-сірий вир твоїх
очей.
Я відчуваю: рибка мого
серця
Давно ковтнула чар твоїх
гачок.
А що плеча твого
торкнувсь – не сердься:
«На тебе, люба, сів був
павучок!..»
«Ах, павучок! То все такі
дрібниці!» –
Кокетливо всміхаєшся
мені.
І граціозним жестом
чарівниці
Ти яблучко виймаєш з-за
спини.
І де його знайшла ти під
горіхом?!!
Чи спека то далась мені взнаки?...
Колись Адаму обернулось
лихом
Те яблучко з жіночої
руки…
«Скуштуйте ось, забула
пригостити!
Це з мого саду перший
урожай…»
Та з твоїх рук отруту
ладен пити!..
Хоча з отрутою ти,
мабуть, зачекай…
Я не старий ще й не
якийсь пацанчик,
Не так багато маю різних
вад…
…А знесемо ще той хиткий парканчик
–
То буде в нас один
великий сад!
5.08.2008
